Жнива скорботи

«Тоді їх міг врятувати хліб…

Тепер нас врятує пам’ять…»

Щороку, в четверту суботу листопада, світ відзначає пам'ять жертв Голодомору. Цей день пам'яті – унікальна нагода всім: батькам, дітям, політикам, громадським діячам…, замислитися над цією трагедією, над ґеноцидом українського народу. Дехто, можливо, запитає: «А навіщо, взагалі, дітям говорити про Голодомор?». На це можна ствердно відповісти: про Голодомор дітям потрібно говорити, вони повинні знати чому і, що відбувалося в ті часи, коли жили їх пра-прадіди. Питання необхідно ставити по-іншому: як і що говорити дітям про Голодомор?

Сьогодні, напередодні Дня пам'яті жертв Голодомору, ми спілкувалися з учнями 6 класу ЗОШ №20 (вч. Христина Пуга) під час години-факт "Сповідь втраченого дитинства". Коротко поінформувавши дітей про події тої страшної зими 1932-1933 років, бібліотекар Алла Товтин, запропонувала присутнім переглянути документальний фільм «Голодомор 1932-33 років», а також ролик про дітей "Ти приніс мені яблуко?". У цьому роликові показано тендітну дівчинку серед хлібного поля, яка тулить до грудей колоски. До дівчинки підходить хлопчик-ровесник із сьогодення і приносить їй яблуко. А за кілька секунд це яблуко посеред вогників свічок лягає до ніг бронзової дівчинки з колосками – пам'ятника усім дітям, які загинули в роки Голодомору. "У цей день вони чекають на тебе", - так автори відео закликали українців у суботу прийти до пам'ятників Голодомору, щоб вшанувати 85-ті роковини геноциду.

Також хлопці та дівчата довідалися сьогодні про символи Голодомору – «незабудьки пам'яті»  –  паперові жовто-сині незабудки, які ми приготували для них та Свічку пам'яті за жертвами Голодомору, яку необхідно запалити в означений час в четверту суботу листопада.

Наше ставлення до голодомору може бути неоднозначне. Але всі ми повинні пам’ятати, що це був період справжніх випробувань, перевірки на людяність. Ламалися люди, ламалися цілі життя. Люди балансували між тваринними та людськими інстинктами. І билися вже навіть не за життя, а за смерть.  Голодомор – це справжня трагедія українського народу, навіть, у порівнянні з війною (так вважають ті, хто пережив голодомор). Здається, сьогодні українці стали про це забувати. Та не варто відкладати це в далеку полицю. Тому шануймо тих, хто зумів мужньо вистояти у такий тяжкий для країни час.

Дізнатися більше про події та історії очевидців тих часів, ви завжди можете з книг, представлених на виставці-спогаді "Це моторошне слово - голод".