У багатьох
країнах світу вже понад 100 років існує традиція вітати татусів з їхнім
«професійним святом». А от у нашій країні День батька офіційно почали святкувати
зовсім нещодавно. У травні минулого року Кабінет міністрів схвалив проект
відповідного указу президента, призначивши святкування Дня батька щорічно у
третю неділю червня. Отож, саме сьогодні, 21 червня вітаємо всіх татусів
України з їх особливим святковим днем.
А ще ми
підготували для вас цікаву колекцію портретів різних тат із книжок для дітей,
які є в нашій бібліотеці. Обравши одну з цих книжок для спільного читання, кожен
батько матиме змогу відчути власний особливий зв'язок із донечкою чи сином.
Тато-пінгвін
Філіп де Кемметер. Тато на зв’язку / пер. з
фр. Ольги Опанасенко. – Харків: Читаріум, 2017
Тато-пінгвін завжди
онлайн. Із самого рання він читає новини, перевіряє погоду та спілкується з
віртуальними друзями в соціальній мережі Айсбук. Та одного ранку сталася
справжнісінька ТРАГЕДІЯ! Тато не зміг під’єднатися до Інтернету...
Ця проста історія, розказана
від імені малюка-пінгвіна, стане хорошою нагодою для розмови з дитиною про
інтернет і про те, як важливо жити реальним життям, а не онлайн.
Тато Мумі-троля
Янсон Туве. Країна мумі-тролів / пер. зі швед Наталі Іваничук. – Львів: Видавництво
Старого Лева, 2013
Ще один традиційний,
але надзвичайно харизматичний літературний татусь, якого у цій добірці просто
неможливо оминути увагою, – тато
Мумі-троля. Тато, який нагадує тих чоловіків, для яких надзвичайно важливо
посадити дерево, збудувати дім і виростити сина (і це йому таки вдалося), які,
коли трошечки занедужають, скликають усю родину біля ліжка так, ніби от-от
відійдуть на той світ, які впевнені у власній геніальності й обдарованості, але
часом не здатні зробити елементарних речей. І, хоч, треба визнати, що сином
Мумі-тато опікується куди менше, ніж Мумі-мама, він проводить із ним багато
часу і в житті своєї родини, як і в усій мумі-трольній історії Туве Янсон,
відіграє дуже важливу роль. Не дарма ж перша книга про «Країну мумі-тролів»
розпочинається саме з «віднайдення» Тата.
Дональдсон Джулія, Шеффлер Аксель. Ґруффалятко / пер. з англ. Віктора Морозова. – Харків: Читаріум, 2016
Із лісовим чудовиськом
Ґруффало, який уперше з’явився 1999 року у книжці англійської письменниці
Джулії Дональдсон та німецького ілюстратора Акселя Шеффлера, українські читачі
познайомилися нещодавно, але вже встигли полюбити і його самого, і дві
перекладені Віктором Морозовим історії про нього — книжки-картинки «Ґруффало»
та «Ґруффалятко». І, якщо перша розповідає про Ґруфала як про страшнючого
монстра, то друга, яка й потрапила до цієї добірки, знайомить читачів із
Ґруффалом в амплуа люблячого татка-одинака, який сам виховує свою доньку.
Тато-кріт
Прохасько Тарас, Прохасько Мар’яна. Хто
зробить сніг. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2013
Татка-крота зі
знаменитої трилогії Тараса Прохаська та Мар’яни Прохасько можна назвати одним із наймиліших татусів
усього сучасного українського дитліту. Бодай за те, що у першій частині
кротячої епопеї, гармонійно поєднується наївне з серйозним, меланхолійне з
дотепним, дотепне з філософським. Вирушаючи на пошуки новин, він не просто брав
у кишенях із собою дітей, але й мав там для них «ковдри, пляшечки з соком,
мішечок із сухофруктами, улюблені книжки-картинки і ще багато різних
цікавинок». Утім на цьому прекрасні звички тата-крота не завершуються, адже
чимало часу він приділяє не тільки дітям, але й дружині та їхньому «сімейному
вогнищу».
Тато-захисник
Кирпа Галина. Мій тато став зіркою. – Львів: Видавництво
Старого Лева, 2015
«Мій тато став зіркою» – зворушлива
оповідь маленької дівчинки, тато якої загинув на Майдані. Дівчинка, якій важко
змиритися з тим, що тато вже не пригорне її міцно-міцно, не малюватиме з нею
пастельками тополю аж до неба, не побачить її маленької сестрички. Героїня
книжки роздумує про зовсім не дитячі теми: смерть, барикади, гради та біженців.
Але полеглий за правду тато світить їй із неба яскравою зіркою…
Винахідливий тато
Хадановіч Андрей. Таткові нотатки / пер. з білорус. Івана Андрусяка.
– К.: Грані-Т, 2011
А чи знаєте ви, чому скрипить
гойдалка? Або чому огірки колючі? Або як правильно шукати рукавички? Або чому
шкарпетка – не шкарп’ятка? І ще відповіді на тисячі найрізноманітніших
запитань, які неодмінно виникають у кожнісінької дитини? А татко – знає! На те
він і татко, щоб усе на світі знати, все вміти і з усім весело і красиво дати
раду. Навіть якщо його при цьому й обіллє фонтан, або ж доведеться виносити
сміття… на ракеті!
«Таткові нотатки» одного з
найяскравіших сучасних білоруських поетів Андрея Хадановіча – це весела,
хвацька, задириста, а водночас напрочуд розумна і по-справжньому висока дитяча
поезія. До того ж, українською вірші Хадановіча «переспівав» відомий дитячий
поет і такий же «бешкетний татко» Іван Андрусяк.
Авторитетний тато
Андрусяк Іван. Стефа і Чакалка:
казково-пригодницькі повісті. – К.: Фонтан казок, 2016
Повісті Івана Андрусяка про дівчинку
Стефу та Чакалку – таку собі міфічну істоту жіночої статі, яка полюбляє навідуватися
до неслухняних діток, – представляють категорію саме тих книжок, які пречудово
підходять для сімейного читання.
Власне, образ тата в цих книгах,
либонь, наймудріший і найкумедніший: із розповідей Стефки стає зрозумілим, що
саме тато їй здебільшого пояснює усілякі життєві перипетії та «дорослі» поняття
і що саме він передусім впливає на її світогляд (не забуваймо, що Стефа – перш
за все «татійка», а тоді вже – «мамійка», «сестрійка» та «бабусійка»). Тож не
дивно, як дівчинка пишається тим, що тільки у неї та в тата є «авторитети»
(тобто животики), як вона уявляє собі тата в образі голодної пантери, коли той
повертається з роботи, і терпляче чекає, щоб він повечеряв, як вона раз за
разом повторює його жарти та життєві мудрощі. Очевидно, саме гумор Стефчиного
татуся – прототипом якого є, мабуть, сам Іван Андрусяк, – робить книгу такою
світлою і веселою. Зрештою, вже на початку першої книги зрозуміло, що перед
нами – повість про хорошу, дружню та кумедну сім’ю: «Стефа – сміхотунчик.
Точнісінько як тато. І мама, і сестричка, і навіть бабуся теж сміхотунчики».
Самотній тато
Лущевська Оксана. Інший дім. –
Львів: Видавництво Старого Лева, 2013
Тема покинутих дітей і нещасливих
родин у сучасній українській літературі для дітей є не просто актуальною, а й
модною. Проте, у цій книзі ви побачите
оригінальне вирішення проблеми.
У творі велика кількість конфліктних
ліній. Ледь не від кожного персонажа тягнуться конфліктні ниточки, що робить
повість цікавою для сприйняття. Незвична також структура твору: читачам
пропонують поперемінно дивитися очима двох головних героїв – брата і сестри. Це
два монологи, які, на жаль, дуже рідко утворюють діалог.
Отже, про конфлікти.
З одного боку Артем і Поля та їхній
батько, з іншого – матір, яка поїхала жити в Америку, й у Нью-Йорку в неї тепер
інша родина, інший дім. Коли люди розлучаються, то у цьому винні обоє. А
страждають щонайперше діти. І тому Поля та Артем залишені напризволяще. У
батька депресія, тривалий час він безробітний, не слідкує за собою. Чоловік
починає змінюватися на краще лише тоді, коли відчуває, що може остаточно
втратити дітей. Чим далі, тим цікавіше і глибше розкривається цей персонаж.
Приходьте, обирайте та читайте!
Немає коментарів:
Дописати коментар